Моє рідне, єдине село!
Скільки часу вже пройшло?
Та хвиля змін тебе не зачепила.
Й нехай куди я не піду,
Ріднішого за тебе не знайду,
Адже мати тут мене хрестила.
Як я люблю вранці прокидатись
І довго-довго милуватись
Краєвидами мого села.
Мені нічого більше і не треба:
Лиш недосяжна блакить неба
І верби шурхіт, що вже відцвіла.
Люблю іти вздовж берегів Супою,
Цією тихою й спокійною рікою,
Що несе води прямо до Дніпра.
Люблю як квітнуть абрикоси і каштани,
На клумбах - пломеніючі тюльпани,
Й пишається собою центр села.
О моя школо, рідна і єдина,
Скільки поколінь ти вже навчила,
Як жити у жорстокім світі цім.
Піщано, живи вічно й процвітай,
Красою й величчю своєю надихай
На сотні тисяч ось таких віршів!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312907
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 10.02.2012
автор: Jana Vladi