Життя біжить, і люди всі, як тіні,
Спішать кудись у вічній суєті.
Та їх усіх чекатиме прозріння,
Що вкриє нас, мов крила золоті.
Згадаємо роки, яких немає, —
Забрали їх холодні заметілі.
Хоч серце й досі вірить та кохає —
життя пройшло і скроні посивіли.
Лиш тільки очі сяють, як колись
(Вони навіки будуть молодими),
Коли душа летітиме увись
І пам'ять наша стане просто димом.
Пробігли дні, тепер вони — як миті,
І лиш на фото молодість цвіте,
Пливуть роки... не втрачені — прожиті!
Й хоча зима надворі ще мете,
Ми бережемо віру і надію,
Несемо в серці змучену любов,
І має кожен ще єдину мрію:
Хоча б на мить зустріти юність знов!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312948
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.02.2012
автор: Тарас Процайло