Напевно так буває з кожним,
Коли лиш слово, й зразу впав.
Таке буває після того,
Коли в собі розбитий світ тримав
І нічия рука не взмозі підіймати
І ти лежиш, від болю гинучи у тьмі.
Тоді і справді нікого не хочеться знати,
Нікого не підпустивши відкриєшся собі.
І час пройде,залічить рани,поверне сили,
Постороє новий світ і заживеш.
Та після сотої розбитої людини,
Поправді вже й нічого не вернеш
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313057
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.02.2012
автор: Стелла