Із смутку хвиль та флегматизму
До хмар бадьорості й завзяття
Крізь ламаних законів призму
Ведуть вогні містичного багаття.
Складна хода і незбагненна часто.
Бо що ж то є, людини розум?
Він забавка Просторів й Часу,
Записаних в одвічній книзі Роду.
Пройшов ще крок, немов і букви ті,
Та враз неясно вже нічого,
І гілка – ляп ударом по лиці.
Вертаюсь знову в чергове коло.
І знову шторм і вітер вільний:
Кидає з хвиль у хмари і назад
Листки надії й пелюстки віри,
За сонцем шле холодний град.
Набратись б сили та потуги,
І якір кинути в пісок буття,
І десь між небом і намулом
Зійти б спокійно з трапу корабля.
12.02. 14.40.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313111
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.02.2012
автор: Ярослав Дорожний