Закохана людина, егоїст,
Їй власне щастя сліпить очі.
Немає апетиту і не спить,
І в ліжку лиш безсонні ночі.
Але коли вони у двох,
І почуття у них взаємні.
Для них життя букет не всох,
Та світлі пелюстки, не темні.
Їх не цікавить та сльоза,
Що по щоці сумній скотилась.
Та омине страшна гроза,
Котра довкола порізнилась.
Печалі, сум, біль та нещастя,
Тоді помітні їм, коли не в двох.
Але й тоді їм очі сліпить щастя,
Біда, мов від стіни горох.
Відскочує без жодної уваги,
Не завдає їм шкоди.
Кохання їм дає наснаги,
Несуть, його бурхливі води.
Та все ж життя ввірветься,
І втрутиться в міцні стосунки.
Та хтось, від когось відвернеться,
І доля виставить рахунки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313522
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.02.2012
автор: Линник Анатолій