Тихий зимовий вечір плавно й незримо переходив у ніч. Легкий вітер бавився зі снігом, котрого за останні кілька днів щедро накидало небо. Підносив тендітні сніжинки у повітря і танцював з ними створюючи в місячному сяйві дивні картини. Неймовірно красиві видива існують лише долі секунди, щоб розпавшись стати частиною іншого видіння і знову зникнути.
Зорі холодно й зверхньо дивляться на цю красу, впевнені у своїй неперевершеності. Адже фантастичні видива існують якусь коротку мить, порівняно з якою зірки майже вічні. Вони не повинні хвилювати небесних довгожительок, але чомусь хвилюють. Одна зірка захотіла краще роздивитись снігові картини, нахилилась і впала на землю.
- Ти встиг загадати бажання? – запитала одна сніжинка у вітру, дивлячись в небо. Вона дуже любила дивитись на зорі і мріяла бути схожою на них.
- Так, а ти? – вітер теж відволікся від гри любуючись зоряним небом.
- Я теж. Ще ніколи не бачила як падає зірка. Як думаєш, моє бажання збудеться?
- Зараз подивлюсь – вітер легенько опустив сніжинки на землю й злетів ввись.
- Ну що там? – терпіння не було основним в списку чеснот сніжинки.
- Твоє бажання вже збулось – мовив вітер зачаровано дивлячись вниз. Картина справді була чарівною – біле покривало вкрило землю, а міріади сніжинок сяяли яскравіше далеких зірок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313903
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 14.02.2012
автор: Alyana