***
Я заплету тугу косу прощання,
Щоб вітер вже розшарпати не зміг!
Не вберегло свого вогню кохання,
Розпорошилось в далечі доріг,
Де степ широкий заграє із небом,
Де маки, наче поцілунків смак…
Навчуся жити в світі цім без тебе:
Коса туга - найперший тому знак!
І тільки стрічка - подарунок сонця -
Ще сипле іскри хмарам навздогін,
І зазирає в пам’яті віконце,
Де за коханням не змовкає дзвін...
(11.2.12)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314000
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.02.2012
автор: Леся Геник