Як важко розшукати справедливість,
Як легко знов відчуть розчарування…
Усе частіш перемагає біль
У світі, де немає покаяння.
Життя летить по вовчому закону –
У кого сила – в того більше прав…
І багатіючи, отой сильніший, вчора
У жебрака останнє відібрав.
Там де нажива – завмирає правда…
І там, де розкіш – совість не живе…
Закони вовчі – пожирають душі,
Недавно чесних, совісних людей.
Як часто у погоні за прибутком,
В надії обікрасти цілий світ,
За кожною копійкою трясуться…
«не дай бог, хто чуть більше норми з”їсть»
Закони вовчі? Може і не так.
Бо в зграї кожен знає своє місце…
В суспільстві ні. Очерствіла душа
Демократично-вільного суспільства.
Але не скрізь панують ці закони.
- Не розумію тільки в чому річ.
Де менше демократії, там совість,
Там правда найцінніший в домі гість.
Чомусь в селі, де в кожного свій дім,
Де в кожної родини свій достаток…
Боронь господь там пожаліть води,
Або сусіду, хліба шмат не дати.
Там люди друзі, може й вороги…
Але там чемність, ввічливість панує.
Душа там квітне, лічить свої рани
І майбуття без відчаю малює.
Та тільки появляється «господар»
- ці цінності зникають назавжди.
І дуже рідко совість допоможе,
Йому з людьми, консенсуси знайти.
І в котре повертаються закони,
Людей перевертати на вовків…
І цей процес назад не повернути,
Як не вернути прожиті роки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314065
Рубрика: Гражданская лирика
дата надходження 14.02.2012
автор: оптимист