Позросталися світи у пекельнім танцю,
Всюди нечисть бродить, всюди люди-бранці.
Моя психіка, потроху хилиться,
Сонце світиться, дурість в очі дивиться.
Мій світ насправді - моє пекло, мій рай,
Я створюю життя, I don’t want to die.
Всюди лиш спокуси, а хочеться чогось нового,
Кажуть що не треба бити враз пересторогу,
Поки ночі переходять не у сон, а у режим,
Голова мутніє вільно, ніби осідаю в дим.
Я не змінюю світогляд, я будую свої рамки,
Скільки дарма прожито вечорів і від світанків.
Мій стимул стримання - не включає поступу,
До потрібних поглядів не знайдемо доступу.
У вашому понятті все так просто, і
Є розумні думки в голові? (Тобі)
Тобі щодня пишу нерівним, хилим почерком,
Тебе впоминаю коли в душі так пусто, (і)
Голова у психа повна лише дустом, (ні!)
Я вже топлюся у життя човні. (Тоді)
Я тебе не знаю, бо ти ще така далека,
Серце – наче камінь, в голові – суцільна спека,
Скільки було в мене цих психічних розладів,
Я уже втомився від дибільних розкладів.
Все що хотів, більшість крахом провалилась,
Існування наче кров вниз так тихо лилась
Не у ті моменти мрія в стінах темних билась,
Я не знав що через совість істина відкрилась.
У своєму посліді, загубилися сліди,
Все хотілось стерти в порох з читої води
Позросталися світи у пекельнім танцю,
Всюди нечисть бродить, всюди люди-бранці.
ТОДІ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314073
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 14.02.2012
автор: Марк Тулій