Стежка на Піп Іван

Кудлатим  страхіттям  звисає  коріння
     На  стежку  згори,
Яка  обминає  колюче  каміння
     Й  спішить  між  яри.
Іде  навпростець,пробиваючи  хащі,
     В  бажанні  своїм.
І  думають  звори,що  юнка  найкраща
     Лиш  віддана  їм.
Байдужа  і  горда  торкнула  їх  боком,
     Як  помахом  крил.
Поглянув  на  неї  здивованим  оком
     Карпатський  орел.
Забігла  в  струмочок,промокла  до  нитки-
     Пропала  межа.
Від  дна  відштовхнулась,заквапилась  швидко,  
     Мов  жінка  чужа.
Зміїні  сліди  переступить  грайливо,
     Як  лань  молода.
Красива,мов  німфа,але  не  зрадлива
     Дзюркоче  вода.
Затопче  ногами  чар-зілля  багряне,
     Мов  думка  летить.
Проскоче  провалля,аж  серденько  в'яне,
     Та  тільки  на  мить.
І  в'юниться  гнучко,спішиться  до  ранку,
     Всю  нічку  не  спить.
Обмиє  при  кадубі  ноги  горянка
     І  далі  біжить.
Раптово  зігнеться  і  попід  колоду
     Просилить  свій  стан.
Бо  знає  давно,що  кохає  за  вроду      
     Її  Піп  Іван.
Притулиться  ніжно  в  серпанках  духмяних
     До  росяних  ніг.
Як  вірна  дружина  в  обіймах  коханих,
     Зупинить  свій  біг.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314226
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.02.2012
автор: Синьогора