Така доля

Розхристані  сосни  від  жаху  голосять
       Рубають  ліси.
Гілки  у  нестямі  геракелів  просять:
       -Не  ріжте  краси!
Зубами  сталевими  їх  поїдає
       Безжальна  пила.
Розрізане  горло  смолою  ридає.
       Зчорніла  земля.
Бездиханні  стовбури  всі  у  вагонах,
       Мов  в'язні  лежать.
І  вирок  їм  смерті  на  грудях  холодних
       Поклала  печать.
Затиснені  клешнями,немічні,голі
       І  скинені  вниз,
Осліплі  без  неба,у  шахтній  неволі
       (Не  видно  їх  сліз).
Високими  чолами  вперли  їх  в  землю,
       Не  в  синю  блакить.
-Ви,сосни-підпори,забудьте  про  волю,-
       Забій  бубонить.
Хто  скаже,чи  гоже  у  надра  штовхати
       Цю  зрубану  міць?
Красиве  з  корисним  не  можу  з'єднати
       В  душі  силоміць.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314316
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.02.2012
автор: Синьогора