Розхристані сосни від жаху голосять
Рубають ліси.
Гілки у нестямі геракелів просять:
-Не ріжте краси!
Зубами сталевими їх поїдає
Безжальна пила.
Розрізане горло смолою ридає.
Зчорніла земля.
Бездиханні стовбури всі у вагонах,
Мов в'язні лежать.
І вирок їм смерті на грудях холодних
Поклала печать.
Затиснені клешнями,немічні,голі
І скинені вниз,
Осліплі без неба,у шахтній неволі
(Не видно їх сліз).
Високими чолами вперли їх в землю,
Не в синю блакить.
-Ви,сосни-підпори,забудьте про волю,-
Забій бубонить.
Хто скаже,чи гоже у надра штовхати
Цю зрубану міць?
Красиве з корисним не можу з'єднати
В душі силоміць.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314316
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.02.2012
автор: Синьогора