Природа і дощ оповили навіки
І раділи вже змучені мрії.
Навкруги бачив я переповнені ріки
І твої порцелянові вії.
А на небі красива веселка сіяла,
Полоняла мене як і ти,
Моє серце і душу у вузлик зв’язала,
Мов колючі нещадні дроти.
Твої губи були, наче пишні троянди,
Я дивився у вічі тобі.
Недалеко в траві нам сміялись лаванди,
І волошки цвіли голубі.
У обіймах дощу ми топилися двоє
І навколо все слухало нас,
Бо життя – це роман, і ми в ньому герої,
І так буде, повір, увесь час.
Ці хвилини солодкі пливли наче хмари,
Ми стояли в обіймах життя,
Поцілунки лились, мов небесні нектари,
І не було уже вороття.
Ми в коханні літали, неначе у мрії
Ти моя, а я твій навіки.
І сіяли твої порцелянові вії,
Як торкалась рука до руки…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314419
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.02.2012
автор: Тарас Процайло