Мій тихий океан зів'ялого кохання,
Тебе наповнюю укотре я водою...
Її так звично ллю, без зайвого вагання
У чистій суміші з солоною сльозою.
Мої човни ти вже давно лишив на скелі,
Бажання віри потопив, і так сміливо...
Мені не вистачить у світі акварелі,
Щоб передати те... Ну що ж ми наробили?
Бездонний океан зомлілого кохання,
Перепливти тебе не зможу я ніколи...
Ти надто легко перекреслюєш бажання -
Я дуже заслабкий, аби почати знову...
(12.11.2008.№67)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314458
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.02.2012
автор: Вадим Косарєв