я прозрів!
прозрів я як ніколи.
я був сліпий від всіх,
німим для тебе був.
і завдяки тобі я розірвав закови,
і дякувати всім смак неба я від4ув.
перегорнув сторінку
на заковулки темних вулиць,
в пустих шляхах заснули всі слова,
весь біль мій - розпач перекреслив,
горять у полмії мої вуста
Васта до вуст,
о4і сховали
у темряві своїх пустих зіниць,
навік забулися і камнем в низ ми впали
у порожнечі душ відбиток злих облич.
обличчя суму,
сум в пустих обличчах,
війна з собой,
в собі війна іде
він сам один, він на пустiм узбіччі.
понуро мертві крила, на звалище несе.
безкрилий янгол на місяць дико лає,
Та місць дико в даль свій точить зір.
в пустих хатах холодні спальні,
в наших очах голодний звір
в пустих серцяв ржавіють грати,
у голові пустих істот лиш біль.
Керують нами чорні кати
і ми бредем тупі, сухі, пусті мов тінь.
від сонця променів чекати марно
висотки наші гори та ліси
себе в бетон навік замурували
Дроти це наші вени
супутники-хвости
Урбаністичні в*язні
раби своїх творінь
Від мікросхем залежні
закохані навік в своїх уранових повій...
і навіть ртуть застигла в мінус двадцять,
кипить вода при плюс семи!
весь світ поринув у ненависть,
ДОдолу від радіації летять птахи.
мутанти часу
виродки радіаційних змін
Безсилі покидьки
покинутих надій
Бузглузді,марні крики
на мові ізотопів
ми тах хотіли жити
гадаю що вже досить...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314657
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 17.02.2012
автор: Make Suffer