Можливо помилка, але….

Ці  рядки,  як  душа,
І  ти  сам  розумієш,
Що  із  серця  ножа,
Ти  дістать  не  зумієш.

Що  той  холод  завжди,
Буде  в  мене  присутній.
А  ти  більше  не  жди,
Ти  в  майбутньом  відсутній.

Я  тебе  вже  забула.
Якщо  ні,  то  зумію.
Ти  пробач,  я  збагнула  –  
Я  кохати  не  вмію.

І  лиш  біль  я  приношу,
І  тобі,  і  собі.
Ти  забудь,  душе  прошу,
Ті  години  німі.

Ми  лиш  друзі  з  тобою,
Я  так  більше  не  можу.
Я  залишусь  луною,
І  тебе  не  з  тривожу  .

На  двобій  із  судьбою,
Просто  я  не  піду…
Хоч  згадають  слабою,
Та  покину  біду.

Давай  залишим  минуле,
Повернем  рік    назад.
Наче  просто  почули:
«влітку  був  снігопад».

Це  теж  саме  казкове,
Як  разом  ми  з  тобою.
Це  було  випадкове,
Та  проллється  сльозою…

Ти  пробач  та  не  можу,
Більш  не  можу  так  жити.
І  тобі  допоможу,
Допоможу  дружити….

Але  спершу  хай  час,
По  виліковує  рани.
І  не  буде  більш  «нас»,
І  не  буде  коханих…

А  може  «нас»  й  не  було,
Може  це  тільки  мені,  здається??..
Та  пам’ятаю  я  чоло,
Пам’ятаю,  як  серце  твоє  б’ється..

А  може  краще,  якщо  ти  забув,
Тобі  без  мене  буде  легше,
Я  думаю,  що  ти  давно  збагнув.
Не  буде  так,  як  було  вперше…

Можливо,  я  дурна.
Можливо  я  чогось  не  розумію,
Але  любов…  така  вона,
Затьмарить  очі,  і  дає  надію.

Та  спробую  я  перша  розв’язати,
Оці  вузли,  пекельной  нашой  долі.
Не  в  змозі    я  тобі  чогось  сказати,
І  йду  я  проти  своєй  волі.

Іду  не  дивлячись  назад,
Можливо  дуже  пожалію.
Та  пам’ятаю  ще  отой  я  листопад…
І  знов,  і  знов  від  нього  я  п’янію…

Та  все  це  мрії,  і  пора  забути,
Всі  мої  сни,  всі  сподівання.
І  ланцюги  оті  розкути,
Всі  наші  ланцюги  кохання…

Може  вчинок  не  вірний,
Та  час  все  покаже.
Але  ти  неймовірний,
Тобі  кожна  це  скаже…

Залишайся  собою,
Кохай  ту,  що  кохає.
І  цією  весною,
Та  любов  забуяє!

Протилежності  притягуються,
І  єднаються  в  ціле.
Та  любов  не  спиняється,
І  фарбує  зсіріле.

І  пробач  ти  мене,
Та  з  тобою  ми  схожі.
Тому  все  промине,
Проминуть  дні  погожі…

Прочитай  ти  цей  вірш,
Зрозумієш  ти  сам.
Не  буває  вже  гірш,
Дай  розтаять    снігам..

Якщо  будуть  питання,
Знову  ти  прочитай.
І  знайдеш  тут  востаннє,
Що  сказала  потай….

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315039
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.02.2012
автор: Valya.S.