В мені вмирає маленький Гітлер 5 (five),
У 45-ому кажуть весною часто помирали,
Що зробиш, це таке життя, як кажуть Life is life,
Рейхстаг горить, будинки в Волгодонську і Буйнакську підірвали.
Зіграли ми пасьянс - розклали чорні і червоні кольори,
Тут світло темне, замість сонця буде місяць,
Ми дружним маршем йдемо eins zwei drei, а потім наше раз два три,
Хто вибився зі строю ранком вже либонь повісять,
А що, не бійся, це такі тепер стають нові роки,
Революційних змін, де всі великі стануть більші а маленькі менші,
Тебе «почують», ти навіть у це повіриш, так що говори,
Зникають на Поліссі і асимілюються усі тутейші,
Ці межі вже не ті, кордони і не роду оберіг,
Так, друже, саме так, народи завтра зникнуть, твої діти,
І ти прийдеш наче додому але то буде не той поріг,
І не відчуєш що комусь ти в світі цьому рідний.
Негідники за гроші продають душі свободу у кредит,
Застава в банках щастя ілюзорне під проценти,
Майбутнє деградує - збоченці, повії, геї – срам і стид,
Люди змінилися, судьби мільйонів вимазали в екскременти,
Момент важливий, ти є будівничий мурів навколо душі,
В твоїй фортеці зайди хочуть володарювати - зробили підкопи,
Шульга один а проти нього дев’ять аж правшів,
Задумайтеся: всі материки на букву «А», окрім Європи.
Готуйте телескопи, на Осокорках ви чи де інде живите,
Мамо, ці звуки капають як небо, вони нас лякають,
Вони страшні, далеко - але це є лише тест, та зараз не про те,
Усіх овець що ще паслись на полонинах у загони заганяють.
Нехай співають, в їх піснях пустоти і якась мертва вода,
Дивіться ви захоплено кожен блокбастер з Голівуду,
Я «Листоноша», у прокат не пустимо, тебе там не було й нема,
Євреї контролюють всі медіа бізнеси, совість не вішатиме Юду.
Я не забуду, пам’ятатиму війну і голод, репресійний механізм,
Коли ламалася свобода і духовна сила нації,
Нацисти, комуністи, шовіністи, а тепер і сіонізм,
Все людство зараз у лещатах обраних Єговою для сегрегації,
На таці принесли жертовні голови лише найкращих з нас,
Така традиція, тут не сильніший а хитріший, він обманом виживає,
Заліз на небо, та не втримав на плечах його Атлас,
Залізне небо – скоро упаде, собі шматок від серця відламаєш.
Що знаєш, що придумуєш, ми соціум і розум мій частково ваш,
Бо я навчаюся, цікавлюся і дізнаюся правду,
Як говорили у дитинстві – що знання це не за спиною вантаж,
Женіть псевдомесій Адамів, Ноїв, Єв і Моєсеїв геть із саду.
Цей маскарад набрид, від нього верне і чорніє дух святий,
Все це нав’язане ярмо анти історії на нашу шию,
Рабів до раю не пускають, воля або смерть – тоді стаєш святий,
Я руки умиваю, - ні! Я просто ноги вам омию.
19.02.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315317
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.02.2012
автор: КРІПАКОС