Не чути як щебечуть горобці,
Лише каркаючи насміхаються ворони,
Так суворо холод посилився у руці,
Вже не виспівується як колись звучні мінори.
З дахів злітає сніг такий брудний і сірий,
Відсирілими почуттями вдаряються у скроні,
Подивлюсь в дзеркало…хто такий змарнілий?
Де усмішка твоя?Невже вона застрягла в горлі?!
І земне тяжіння тисне в спину так безжально,
Поблідлому обличчі пробігають знесилені думки,
До долу падають всі думки брутально,
Лише стримують падіння оголені сирі гілки.
І небеса похмурі зазирають у вікно,
Наповнюючи погляд своєю сіризною,
Все так без звуку,як в чорно білому кіно,
Де на брудершафт смуток розпивала я з журбою.
Тепер розтопиться в брудних снігах,
Моя душа що вся від ран зболіла,
Ще трішки зостанусь я в своїх віршах...
Кому потрібна моя душа осиротіла…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315531
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.02.2012
автор: MADLEN