Жене проміння білі непричесані отари,
Неначе
Хмари.
Вдивляюсь в них. А бачу
Зіниці кольору окрайця неба…
Ах…
У них так легко потонути, заблукати,
І їх так легко натщесерце спам’ятати,
Або узяти й раптом покохати.
Не сподіваючись від себе.
В небесах,
Неначе сон
При світанковий,
Летять за мною хмари сметанкові
В унісон.
20.02.2012р.
"Дніпро", листопад 2012р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315552
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.02.2012
автор: Анастасія Витрикуш