По змарнілій щоці покотилась сльоза,
Дикий біль затуманив полудою очі—
Плаче небо: лежить в домовині лоза.
Все ж збулися ворожі прокляття пророчі.
Плаче вітер в сухих калинових кущах,
Соловейко сльозу утирає:
Синьо-жовта хатина змарніла в дощах,
Птаха волі в ній тихо конає.
Заглушив вже бур’ян запашнії сади
Розкрадають Собору руїну.
Досить, небо, не плач, бо ж не стане води,
Щоб оплакать мою Україну!
2000
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315570
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.02.2012
автор: Олена Іськова-Миклащук