Шепіт. Шепоту завжди бракує.
Прошептавши – розбуди мене,
Шепотом тихим, з кінця тунелю
Твій клич у явність поверне.
Шепіт, манить він - аж неможливо!
Такий прекрасний, барвистий, ніжний,
Як доторк чиїхось шовкових рук.
Пронизує все тіло, і так наживо!
Дарує мить коротких розлук.
Шепіт. У шепоту своя мова,
Яка так глибоко та легко огортає,
Струмом по спині пронизує наскрізь
І кожну волосинку, клітину зачіпає,
Шепіт – він завжди, шепіт - він ускрізь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315618
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 20.02.2012
автор: Печерник