Чогось незнаного, невпізнанного,
чогось колишнього, а , може, весняного,
я випила з чаші дивної
того трунку без межі щирого.
До тебе тепер я вже лину,
до очей твоїх манливого плину,
до смаку твоїх слів, бо, диво,
складаю їх в срібне намисто.
Хвилює любов моє серце,
і збурює до щенту душу,
в майбутнього світлому сяйві
я питиму диво-трунку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315638
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.02.2012
автор: Darusya