Рими лізуть у голову, й годі,
І не можу нічого зробити.
Я пишу, замість щось у городі
Прополоти чи квіти полити.
Як чарує привабливість ночі.
Місяць в небі всміхається. Тиша.
Спати хочу. Злипаються очі,
А рука у блокноті щось пише.
Я про тебе пишу. Та навіщо?
Заблукав ти в якомусь тумані,
І тебе не побачу я більше,
І себе більше я не обманю.
Ти кохав мене палко і сильно,
Так шалено, ніби-то востаннє.
Та чомусь потім в мареві дивнім
Заблукав ти, в якомусь тумані.
Ти поклич, як біда, дуже прошу.
Ти поклич серед ночі чи рано.
Я пройду крізь сніги і порошу,
Прибіжу крізь дощі і тумани.
Може, сонце туман той розтопить.
Може, місяць освітить дорогу.
Може, знайду тебе ненароком
І забуду печаль і тривогу.
Я прийду. Та адреси не знаю.
Бо ж ти – марево десь у тумані.
Я себе від тебе відлучаю.
І себе більше я не обманю.
фото автора
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315719
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.02.2012
автор: Ліоліна