Чекати можна довго, навіть вічно,
кидаючи на долю: був-не-був.
Сьогодні я пішла, а Ти забув
очей моїх смарагди предковічні...
Сере́д ночей лютневих не знайти
спокою! Розпинає руки сніг -
і знов в душі чорти танцюють свінг...
Іду до Тебе, а чи варто йти?!
Полюбить серце іншого в недузі.
Загою шрам вином лише до ранку,
і поки згине світ - я до останку
скалічено кохатиму в заслузі!
І так ненадаремно ми зустріли:
я - долю, а Ти -ляльку для потіх.
Зірвав із неба чистий оберіг
для того, щоб Тебе тільки любила...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=315813
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.02.2012
автор: Ліна Біла