Ми тихо ступали по землі. На небі виблиснула зірочка, а місяць показував свій білий серп. Дув легесенький вітер. Наші силуети чітко виднілись на фоні трав, що вночі, здавалось, рівнялись із землею.
Місяць освічував нам шлях. Ми йшли легко й швидко, немов якась сила піднімала нас в повітря і несла над землею. Я спостерігала за плескотом хвиль синьоокої ріки, берегом якої ми просувались. І…наче іскра промайнула на небі. То був метеорит – «падаюча зірка». Небо освітилось так, немов вийшло денне сонце. І оте наше «нічне сонце» перекреслило темне небо на дві рівні частини. Зорі ж підморгували, виблискували, мерехтіли тисячами сяйв…
В народі кажуть: «Якщо в цей час загадати бажання, воно обов΄язково збудеться.» Я загадала, щоб зірки не гасли…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316006
Рубрика: Нарис
дата надходження 22.02.2012
автор: Siya