«…аби досягти спасіння він повинен був повернутись до природи, знайти спосіб жити в гармонії з природою і зрештою прийняти своє місце в істинному порядку універсаму. Прийняття життя в піщаній ямі не варто тлумачити як покірність,а радше як форму просвітлення»
Патріша Еренс
У мене квиток лише в один бік. Виграний в лотерею під назвою Вічність.мої дні протікатимуть впевнено зі шумом поїздів, що колись приведуть мене на кінцеву зупинку. Нажаль час прибуття на білеті не вказано. Існує лише рух…
…Існує рух за вікном мого душного офісу. Я щоденно задихаюся від гнітючої буденності, що котиться нескінченною хвилею пожовклих документів. Інколи вони виринають піском на моєму столі і з них проростає мій химерний світ. Ідея служіння не виправдана,тепер я не можу згадати, як виглядає осінь в цьому місті. А коли приходить бажання бунту, так звана ідея «дивного птаха», час нагадує мені,що ця система поглинає мене з дитинства, що вона сидить у моїй голові, як вірус, який чекає моменту знищення свідомості. І тоді все протікає горизонтально. Адже не можна прожити час вертикально. Або ми просто не намагалися. Я завжди боялася впасти в яму, знаючи, що вже в ній знаходжуся. Але моя фатальність зникнути непомітною піщинкою з колообігу, не пробуджує в мені бажання вибратись. Це слабкість перед стихією. Або обставинами.
Образ жінки як питання всього мого життя. Хто я? Інколи схожа та, що дивиться на мене в дзеркалі, на чорного жука забуття. Інколи я намагаюсь виглядати красиво: малюю собі нігті і вдягаю кольорові спідниці. Виходжу на вулицю і шукаю чергову камеру в обіймах іншого. Кажуть, що відчути трагізм свого становища в’язня змушують не кам’яні стіни камери й залізні двері, а вічко, через яке за ним стежать. І я обдумано готуюсь до того, щоб мені залізли в душу. Щоб хтось знайшов у мені жіночу невинність, яка б залишила слід у чиїсь крові. Але це все абсурдно для мене, в основному слід залишається лише в чужій квартирі, а потім час губить його на берегах солоної води. І пам’ять зникає, залишає тільки право а фізичну свободу. На природний людський статевий потяг.
Про секс не можна висловлювати якихось загальних тверджень, бо все залежить від часу і обставин. Одного дня нам потрібні вітаміни, іншого- доза морфію. Віднаходження компромісу між суто статевими стосунками і чимось більшим, так званим «коханням» , заганяє мої думки у глухий кут і не дає мені елементарної відповіді. В моєму житті такого поняття не існує. І повертаючись в мовчазну квартиру включаю радіо і знову дивлюсь на себе в дзеркало- мої засоби єднання себе зі світом і з собою.
Минуло двадцять шість років з народження мого тіла в піщаній коробці. Мої ноги ходили край берега, але так і не наважились торкнутися мертвих вод. Я вибираю зморшки на своїй шкірі як сліди від дорогого циферблату. Я знаю, що ніколи не покину своїх демонів, що заставляють ходити мене на роботу, чистити зуби і пити дешевий алкоголь як ліки проти самотності. Вони не дадуть мені схибити, так, як слідкують за мною постійно з висоти своєї зоряної вишки. Вони використовують проти мене ефект поноптики. І я їм вірю, так, як більше не маю вірити кому.
Інколи я порівнюю своє життя з британським блюзом, що котиться по радіохвилях мого старенького радіо. Його звуки плавні і ритмічні, як кожний поштовх мого самотнього човна крізь піщані дюни.
В мене квиток в один бік- дорога розбитого по секундах життя…
Досьє:
Прізвище та ім’я: ----
Вік: 26 років
Зріст: 1 м 72 см
Вага: 52 кг
Волосся: темне каштанове, стрижка каре
Зір: праве око – 0,7 , ліве око- 0,9
Група крові: 3 резус плюс
Риси обличчя: Обличчя довгасте. Ніс довгий. Лоб високий. Ямка на підборідді.
Особливі прикмети: татуювання за правим вухом
Замкнута в спілкуванні, інколи агресивна, здебільшого мовчазна. Говорить тихо і невиразно. Схильна до гуманітарних наук. Вдягнута переважна у класичний стиль темних кольорів.
Фото відсутнє
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316363
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.02.2012
автор: Червона Парасолька