Нагадай…
У цьому безболісно п’янкому небі
Де моє вписано щире ім’я?
Я вже нездатна відрощувать крила,
Вшивать намистини натомість очей.
Шанси злетіти відлигою змило.
Мов прілий німий очерет,
З даху розгублено зрину.
Тримаючись за линялі паркани
За дроти,
За вікна,
Що мов дзоти
Суворо в вічі дивляться мені..
Я тану!
О, небо, я тану!
І де та остання манна?!!!
Збиваюсь під похмуру тінь,
Під корінь стікаю
І дзенькаю об криги шмат,
Мов стрілка вперта в циферблат,
Благаюча затримать плинність часу..
Я тану.
Долоні туляться до шибки,
До кожної борульки-стрілки,
Щоб клаполь лютого урвать
І залатати в серці рану його пекучим поцілунком,
Його міцним слівцем,
І віковічним сміхом снігу
Помилувать в останнє слух…
Залишу хустку…
Висмикну стрічки
З нікому непринадних кіс…
Защо?!
Я тану,
Мій світанок, защо, ці рани
Стікають с пагорбів грудей
В стрімкі потічки?…
В річку…
Наворожи ще день,
Ще нічку…
Тулись, зав’язуй в вузлик дрібку льоду
На згадку про зимову вроду.
Дивись у воду.
Нагадай,
Де в цьому болісному небі
Моє написано ім’я?
…зима…зима…зима…
Нема, нема…
Нема.
24.02.2012р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316494
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.02.2012
автор: gala.vita