Життя – моє й мені його прожить,
Усе, що мушу, все я подолаю.
Та нині відчуваю ненасить
Свободи та душевного розмаю.
Пірну у хащу справжню, лісову,
Щоб розірвати коло повсякдення,
Відчути, що я Є і що ЖИВУ,
Згадати той високий смак натхнення.
Стежина знову кличе в далечінь
Побачити, як сонце молодіє,
Як міниться зимова височінь,
Відчути звабні порухи надії.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316520
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.02.2012
автор: Копачівна