Ледь гріє сонце, видовжена тінь,
І я в обіймах осені дрімаю.
Вже й спогад не летить у голубінь
Втопитися у п’янкості розмаю.
Легенька тінь все проситься піти,
Та день тримає міцно у лабетах.
Гойдає сон невидимі світи
У всеосяжних місячних тенетах.
Мов справжнє свято, ранок настає,
На дотик снігу я чекаю знову.
Прошу: люби мене, життя моє,
Зіграй ще марш, облишмо колискову!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316521
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.02.2012
автор: Копачівна