Льодяний сон

Я  лишилась  одна  серед  круків  -
Чорносмолих  у  небі  птахів.
Більш  тривожних  і  пагубних  звуків
Не  стрічалось  у  світі  мені.

Сніг  пішов...  Ближче  навіть  до  зливи
Став  подібним,  аніж  до  дощу.
Мов  пекельні  убивчі  мотиви
Душу  жадібно  стисли  мою.

У  відчуженій  болю  натузі
Серед  парку  у  сніг  упаду,
Я  розплачусь  в  шаленій  напрузі
І  до  неба  в  мольбі  закричу!

Я  шептатиму  Богу  молитви!
Вже  й  не  знаю,  чого  я  прошу...
Резонують  в  душі  усі  ритми  -
Я  й  незчуюсь,  як  очі  стулю.

Так  чудово!..  Тут  криги  немає,
Й  наче  легше  я  стала  ступать.
Над  воло́шками  жайвор  співає,
Все  навколо  -  одна  благодать!..

Та  чомусь  стало  раптом  колю́че
У  нозі,  у  руці,  в  голові,
Розразився  по  тілу  пекучим
Лютим  жаром  мороз  уві  сні.

Вже  не  стало  ні  співу,  ні  поля.
Вже  я  бачу  не  сон,  а  себе
У  морозі  смертельній  неволі  -
Холод  жаром  у  жилах  росте.

Я  забудусь  в  жахливому    бо́лі
У  незмозі  нічого  зробить...
Не  відчую  холодні  долоні  -  
Більш  тепло  у  руках  не  біжить...

Я  здригнуся  -  останнє  що  чула...
Загасились  іскринки  в  очах.
І  замерзла  краплина  на  скулах  -
Не  з'явлюся  я  більше  у  снах...


       Відновилася  пам'ять  в  думках  -
         Наче  блискавка...  Знову  жива!
           Хтось,  розбивши  сльозину  у  крах,
             До  тепла  міцно  лід  пригорта...

             Я  не  знаю:  чи  в  серці,  чи  в  мозку
           Народився  в  мені  знову  вік.
         Я  з  душі  болю  горстку
       Упустила  з  минулим  у  сніг...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316622
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.02.2012
автор: Adele