Ти з’явився тоді…
коли cкуйовджене волосся ставало в горлі голодом,
і замість сніданків і вечерь,
доза таблеток запивала терпким спогадом,
розмішувався на дні постелі пригорілий біль,
і в душі збільшувалась кількість чужих недопалків…
Я хотіла кричати…
але на голос не_вистачало сміливості,
І душа як маріонетка ,
все сильніше розчинялася в буденній застиглості,
І сонце плавало на дні непочатого дня не помічаючи,
фіранкою заслонене,не гріло ,змарніле від сирості,
І байдуже чи холодно чи то гаряче…
Пальці прилипали до склянки як до металу,
тому що холодно…
не_виносимо все сіре і немало значення…
І гарантована втрата свідомості зранку на тощак,
від душі голоду…
І все було таке приречене…
дякую за те ,що хтось вигадав тебе ,
випадково із чистого подиху вітру…
і ти…
…з’явився…таким світлим і теплим,
що хотілося писати лише про ніжність остуденілою рукою,
яка розсипалась у мені оксамитово рожевим кольором,
І тепло яке сходить із цієї сторони що і сонце,
затишно зігріває не маючи змоги до тла спопелити,
хотілося зберегти в собі глибше а ніж позволяється розумом,
І ти дав зрозуміти що найтепліше буває зимою…
дякую за те,що я так і не розівчилась любити…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316691
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.02.2012
автор: MADLEN