Твого тіла безмежна в’язниця
відпустила і більше не сниться
недоплакане право на щастя.
Юлька Гриценко Недоплакане.
Із гостей я прийшов додому,
Хоч за північ, мені не спиться.
Душ не змив з мене денну втому,
(Третій сон всім давно вже сниться).
Мучить думка про недопите,
Що залишив з дурної вдачі.
Ще міг чарок зо п'ять налити
(Пити зроду я — неледачий).
Відігнав геть кудись спокусу,
Залишив сиротою пляшку,
Тож вона, знаю, теж не в дусі,
Мов у клітці співоча пташка.
Вкотре верх взяла показуха:
—Я такий ідеальний, пані!
Палахкочуть червоні вуха,
Бо тверезо мені й погано!
Краще б я недоплакав, люди,
Все ж доплакати можна вдома.
Пляшка снитися точно буде,
Не завадить їй денна втома.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316938
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.02.2012
автор: Патара