СПІВЦЕВІ

Розрізала  простір  навпіл  зоряниця,
Лежить  просто  неба  земля,  і  їй  сниться:
Дитя  буде  в  неї  в  пору  весняну,
Що  виведе  всіх  з  летаргічного  сну.

Повірила  мати  у  сон  цей  пророчий,
В  Дніпрі  умивалась  святкова,уроча,
Змивала  із  себе  наругу  й  скорботу
В  руслі,переповненім  горем  і  потом.

У  муках  неволі,але  в  непокорі
Вона  народила  у  слізному  морі
Своє  отрочатко,кровинку  рідненьку.
Кобзарю  великий,земля-твоя  ненька!

Пішла  у  степи,де  чорніли  могили,
Де  дух  запорожців  бандури  будили.
Пішла  поміж  люди,де  плач  і  страждання:
Дивися.мій  сину,надіє  остання!

Дивися,мій  цвіте,на  долі  козачі-
Це  теж  мої  діти,за  ними  я  плачу.
Арапник  по  плечах  вкраїнських  лютує,
Під  ксьонза  підлесне,масне:"Алілуя".

Дивився  й  не  бачив  людської  провини.
Боління  душі  наростало  невпинно.
Росло.Він  складав  його  в  груди  словесні.
Пройшли  в  казематах  найкращії  весни.

Пройшли...Наче  в  сні...Там  блудила  "Причинна",
А  ген  бреде  снігом  його  "Катерина"
З  гріхом  на  руках...Отаман  "Гамалія"
Воює,а  далі  йде  тихо  "Марія"...

В'ялила  журба,його  біль  ставав  згустком.
Вже  серця  нема,у  душі  чорна  пустка.
До  волі  спішив,все  боявся  спізниться.
Не  встиг.Тільки  вірші  з  словами,мов  криця.

Хотів  для  Вкраїни  він  кращої  долі,
Хилились  хрести  на  церквах  від  неволі.
Колись  дзвін  ридав  поміж  біди  і  лихо,
Чого  в  це  тепер  йому  схлипувать  тихо?

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317015
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.02.2012
автор: Синьогора