Серед розхмареного поля,
Щербатий сумував Орач:
Відлунням розпачу і горя
Вечірній, птахи, линув плач.
Ніяк не сходило те збіжжя,
Що розсвітом жбурнув у вись.
На трави, сад і роздоріжжя,
Росою слізоньки лились:
- «Мабуть засохли у захмар’ї,
Чи Космос поморозив їх?
А чи згоріли в Огнедар’ї…?
Як діток віднайти своїх?»
Почула Ніченька стенання,
Та й звергла Сонце в тло гаїв.
І забуяли, до світання,
Зірниці Місячних полів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317056
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 26.02.2012
автор: Осіріс