Одного дня я зрозумію,
Що прийде час і прийде день…
І я лише тоді зумію
Відчути сенс своїх пісень.
Я зрозумію все про гордість,
Про шум дощу та шелест трав.
І я відчую непотрібність
В своїй душі чужих забав.
Я розумію з кожним роком,
Що вірити нема кому
І надаю душі уроком
Одної думки, що живу.
Одна надія існування
І сила думки при собі
Я знаю, що нема кохання
В моїй заплаканій душі.
Розбита шелестом об камінь
Лиш прошепоче ті слова,
Які потрібні для уяви
І віри в те, що не сама.
Її нема… вона забула,
Що її хтось колись любив.
Своєю суттю все відчула
Десь в глибині далекий спів.
І, відчуваючи самотність,
Всю силу зібрала в кулак.
Щоб зрозуміти свою швидкість
І силу думки, слів, і знаків.
27.01.12.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317380
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.02.2012
автор: Людинка