Коли ти помреш,
Я принесу тобі на могилу
Одну маленьку квітку.
Мабуть, це буде ромашка.
Можливо, мені доручать
Організувати твої поминки,
Тоді на усі гроші,
Які пожертвують
Всі твої рідні – меценати,
Я куплю собі облягаючу
Довгу чорну сукню.
Їхньому обуренню не буде меж,
Коли вони дізнаються,
Що я навіть не заглянула
В «Аїд», щоб вибрати тобі надгробок.
Вони скажуть:
«Твій будинок межує
З магазином ритуальних послуг,
Чому ж ти не купила пам’ять дитині нашій?»
А я відповім,
Що була зайнята,
Бо на решту
Зібраних грошей
Купила багато-багато випивки,
З якою пішла на цвинтар,
І вливала у себе,
Періодично ригаючи
Від понаднормового
Запаху спирту і смерті
На вогку
Від щойно опавшої
Зливи землю,
Під якою тліє
Закопане твоє
Діряве тіло.
еС еС:
Спирт і Смерть,
Не можна любити одне,
І боятись іншого.
З цими двома
Поняттями
Треба знаходитися
На одній
Просторовій площині,
Не надто підпливаючи
До них,
Та, втім, перебуваючи
В абсолютній незламній гармонії,
Тоді ні одна
З еС
Тебе не вб’є,
Або ще гірше –
Не забере з собою.
Тс-с-с, що це?
Я чую твоє
Легке дихання
Позаду,
Та повертатись я не буду,
Раптом просто
Здалось.
Розчарування –
Його варто боятись,
У ньому немає
Жодного еС.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317406
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.02.2012
автор: Тереза Абіс