Чорні букви, квадратиками на екрані будуть світитися зовсім не чорним. Хтось буде поряд. З його рукою на плечі і озброєний доброю, щирою посмішкою.
Бажання бути точкою опори не згасне, не зів"яне й не потухне. Буде іскритися бенгальським вогнем в очах повних сліз. Байдуже...
Віра... віра і ще раз віра. В те, що комусь потрібен ще. Що друг обійме і стисне руку, а вона, риссю, пробіжить через кімнату і зігріє руками обличчя. О, Боже, як хОроше..
Всього лише мрії. Солодкі мрії, що не збудуться. Ні цього, ні наступного. І як ви не стирайте пальці об клавіатуру, не доведете зворотнього. Хоч самі вірите у свої слова? Хех, знову брехня.
Все буде, як завжди: ті ж самі святкові страви на столі, ті ж слова, ті ж фільми, та сама музика і ті ж самі награні посмішки та емоції.
Удари... Відлуння ще не стухло, ати вже поспіхом куртку й черевики і - шубовсь у "казку". Жаль, що не Діснеївська:
кілька огидних пострілів і сморід пороху з сіркою.
Далі - спати, або пити. Несвіжий алкоголь - вибір сильних. Так, нам кажуть.
Просто спати! Байдуже, що новий - різниця лише у цифрах...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317674
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 28.02.2012
автор: Стефан М.