Вечір, синьою стрічкою лягає по вікнах,
в обійми загорне не визрівші сни...
Покаже він все, що не можна на тінях
і сльзи, що болем мовчать без вини.
Ці сльози, душі розірвані струни
на них життя, долю зіграє мою...
Сховаю в собі всі оплетені руни,
не плачу, бо волю плекала свою…
Не хай він не бачить, як важко родити,
Себе, коли сам загубив все до тла...
Я, вечір, не стану у цьому винити...
Чи винна весна,що цвісти не змогла!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317759
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.02.2012
автор: Любомила