Підіймало сонце золоте вітрило,
Мерехтливі роси падали до ніг,
Верби над рікою довгі коси мили
В кришталево-чистій, аж дзвінкій воді.
На зеленім лузі ліг туман спочити,
Крила розстеливши, наче білий птах...
Шепотіли трави, росами умиті,
І веселка грала у твоїх очах.
В мареві веснянім обрій даленіє…
Встали кольорові райдужні мости…
Ранок цей, як пісня, ранок цей, як мрія.
А очей від тебе вже не відвести...
…На волосся з неба позолота пада,
Погляд твій блакитний, мов вогонь, пече…
Ми йдемо з тобою в чистім сонцепаді,
З босими ногами, до плеча плече.
А солодкий усміх осяває губи.
Взяти б, притулитись, випити до дна…
Золоте проміння тихо нас голубить
Йдуть до щастя троє – двоє і весна…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317793
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.02.2012
автор: Володимир Шинкарук