ой,як крикнув ОЛЕКСА братчиків.Як взяв бартку свою у рученьки. Затремтіли чужинці й запроданці і пани і жиди-ошуканці. А ОЛЕКСА пішов за правдою і за нею повів своїх братчиків. По дорозі людей висповідував.Помагав,як міг,по товариськи. Помагав,наставляв на путь істинний. Та боялись,його не послухали. В рабстві свому простіше й не тісно їм. Ну,а воля для сильних-не дужі ми. Ой розсердився батько-ОЛЕКСА наш. Ой задумався думою чорною. Перейнявся й зболівся він серцем аж. Помовчав і сказав нерозумному. Ви у рабстві і далі буть хочете.Воля ваша.А наші стежечки. Не спіткнуться об рабські дорожечки.Бо ми вільні.Ми люди-ВЕЛЕТИ. ...Забуяла краса його вольная.Заспівали пісні його хатами. ...Зашуміла смерека стогольная і піднявся він над Карпатами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318351
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.03.2012
автор: bogoslav