Сходило сонце за горою
Ішли мавки юрбою.
Снилась їм земля
Вкрита кров'ю людською.
Ішов хлопець з юрбою
Вбитий тією мавок красою,
Мавки його зчарували
До кохання його закликали.
Довго-довго його любили
Доки нову жертву не зловили.
Споконвічні карпатські ліси
Зберігають таємницю земної краси.
Лісові духи знають тут життя:
В кожній краплі роси
В кожній скелі, траві
Над проваллями де літають соколи.
Виходив мольфар на Чорну гору,
Тай трембітав на всі гори.
Закликав мавок зупинитись,
В людську душу не дивитись
Людське життя під власне йому,
Він ним зупиняє грозу.
Виходили чабани на полонину
Випасати свою маржину.
Там блукає веселий Чугайстир
Зараз покличе чабана у танок
Разом з ним роздирати мавок.
І оживе голос сокири в лісі
Лісові духи за мавок піднялися.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318487
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 02.03.2012
автор: Печерник