Все далі й далі в небуття
Втікають ті щасливі роки,
Коли кохання почуття
Ми розкидали на всі боки.
Коли вдивлялись,як вночі
Кромсають небо блискавиці,
Влухались,як кричать сичі
На яворі біля криниці.
Стрічали вранішній туман,
Вмивали ноги в сивих росах,
Вдихали запашний дурман,
Що заблукав в дівочих косах.
Стрічали жайворонка спів
В житах достиглих за горою,
І хто подумати б посмів
Про білий цвіт над головою.
Та він з роками розцвітав
І осідав скоріш на скроні,
Відцвівши,на волося впав,
Вже не зметуть його долоні.
Та тільки молода душа
Не хоче помічати зміни,
Нуртує,як мале лоша,
ЇЇ не схилиш на коліна.
Вона ще хоче у політ,
Ще хоче,як колись любити,
Ще хоче обійняти світ,
Вона жива... . То будем жити.
© Copyright: Виктор Гала, 2012
Свидетельство о публикации №11202299689
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318493
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.03.2012
автор: Віктор Гала