Гарцюють запряжені коні, по небу мчить колісниця –
Це їде Нюкта, богиня Ночі, а з нею - Зоря, мов цариця...
Засяяла темрява Ночі, і зорі від радості мліють –
на небо виходить Селена, зустріти коханого мріє…
Велично їде карета - везуть бики круторогі,
Серпанок у косах Селени освічує в небі дорогу…
Усіх, на землі і на небі, ласкавим світлом приспала,
Об‘їхала всі володіння, в глибокий грот завітала…
Занурений в вічну дрімоту, коханий-красень дрімає,
Так холодно й сумно у гроті - Селена до ранку ридає...
Все ближче і ближче Світанок, Селена зникає квапливо,
На сході зажевріло Сонце, промінням налите барило...
Я широко вікна відкрила, звернулась в молитві до Бога -
Шафранно-рожевії крила окреслили в небі дорогу...
Із глечика неба росою обсипані трави і квіти -
Вмивається Ранок промінням і День обіймає привітно...
Летить золота колісниця - в упряжці окрилені коні,
На небо, з глибин океану, з’являється Сонце уповні...
Вогнем заливає довкілля, зникають у темряві зорі,
Все швидше мчить колісниця, схиляються хмари в покорі…
Скінчилися денні турботи, і стомлене Сонце зітхає,
На хвилях небес-океану чарівний човен чекає...
І Сонце в той човен сідає, на захід пливе відпочити,
А завтра повернеться знову - життя на Землі освятити…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318690
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.03.2012
автор: ОЛЬГА ШНУРЕНКО