Мовчки слухаю дощ, без навушників,
Час пролив забагато води,
Ми з тобою неначе послушники,
Уникаєм себе як біди.
Біжимо, а від себе не зникнути,
Наша мрія – пригасла зоря –
Тихо блима під сонними вікнами,
Як під стінами монастиря.
А могли одне одному снитись ми,
В полонезному жарті-дощі
Упізнати себе нерозмитими,
Як троянди на змоклій щоці.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319231
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.03.2012
автор: Олеся Яремчук