***
Примнулася трава... Весна ридає,
Бо ще не виріс "березіль",
Бо ще єство - зимовий біль
На кусні спраглі розриває!
Бо ще мете і на межі
Лежить поламане бадилля...
А може й ми - лиш тінь безсилля,
Що пнеться бути від душі
Розлогим дубом, аж під хмари?
Собі закони, наче дать,
Тесати в книгах благодать!
А не стирчати, як примари
У секонді́вських півречах,
Зате - поплічних чудобрендах...
Весна... мов кров біжить по венах,
Мов сутінь по ясни́х очах...
Коли? Коли ж воно настане?
Коли диск сонця, не мара,
Гарикне голосно: пора!
Ну ж, просинайся, окаянна!
І пий води, і молока,
І піднімай, мов соки, трави!
І до межі - у моцні лави!
І у дворі - до гопака!
І хай іскриться ясно доля!
Хай свій до свого, брат і син...
Весна нехай - натомість зим!
Натомість рабства - пишна воля!
(4.03.12)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319331
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.03.2012
автор: Леся Геник