[b]ОМАНА[/b]
Не йди шляхом всеви́дячих сліпців,
Які, плазуючи, повчають як літати,
І затискаючи ґвалт тисячів ротів,
Вчать батогами мовчки розмовляти
Про вільність слів. У прірву манівців
Вони штовхають, аби там блукати
Ти б міг до скону, й не шукав шляхів
До світла правди. Де не розпізнати
Глас Господа від голосі́нь скопці́в,
Хотінь співати від тяжінь волати
У камері життя, де мряку ліхтарів
За сяйво сонця вчать тебе вбачати
Й довіку не прозріти. Бе́злічі життів
Безликих там готові розміняти
На блиск монети й на кінець світів,
Щоб ти себе зумів перебрехати
Й, уярмлений в душі обгло́даній, каті́в
Своїх й у со́бі вже не міг здолати.
[b][i]Павло Гай-Нижник[/i][/b]
[i] 6 березня 2012 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319458
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.03.2012
автор: Гай-Нижник Павло