Споконвіку була жінка і любов –
Вінець Божественного сотворіння,
Основа вічності, основа всіх основ.
З любов'ю жінки злети і падіння.
Із нею рай і сущий ад.
То вона сонечко ласкаве,
А то холодная, як град,
Мінлива і грайлива, як те море,
А часом неприступна, як гора.
З-за жінки царства падали не раз,
Від їхніх чар вельможі і царі
Втрачали все, і розум враз.
Жінкам дарили царства і престоли.
Було з-за жінки і таке – царі ставали голі.
Усі жінки – то таїна.
Та таїна не всім дана.
А чи розгадана та таїна, чи може ні,
Судити вам, чоловікам, а не мені.
Згадайте рицарі, від чар жіночих,
І не раз, не два, більш ніж від хмелю,
Боліло серце ваше й голова.
06.03.2001
Любов Павлюченко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319556
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 06.03.2012
автор: Лобов