муракамі (нь)

До  нудоти,  холодного  поту,  до  відчуття  як
запікається  в  носі  ртуть.
Навіжено,  дико  сміятись,  тамуючи  у  безодні  
власного  роту  пиху,  заздрість,  амікошонство,
тваринну  лють.
Ніч  тримає  у  повні  свій  келих,
хочеш,  я  тобі    трохи  суму  наллю.
Серце    проведене  струмом,  на  ньому  позначка  on\off
а  твої  очі  незрозумілі,  дивні,  мов  писані  на  івриті
і  я  гублюсь  у  їхньому  лабіринті,  плутаюсь  вузликом  
між  цих  нестерпно  довгих,  мовчазних  розмов.

Немає  нічого  більш  жалюгідного,
ніж  той,  хто  власну  душу,  роздягаючи,  
виставляє,  немов  на  вітрину.
Невже  справді  ти  у  мене  такою  скупою
монетою  кинув.  А  я    віддала  б  тобі  останню,
щонайменше  мідну...


Хтось  завтра  побачить  як  сонце  сідає  
медовим  намистом    в  колінах  Токіо.
Я  міняю  тебе  без  зайвих  образ
та  докорів  на  чашу  терпіння  і  спокою.  Навмисно.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319671
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.03.2012
автор: Леона Вишневська