Моєму серцю час у санаторій.
Твоїм очам потрібен PhotoShop.
Ми - королі безлюдних територій,
Загублених між "майже" та "якщо б".
Так хочемо здаватися живими,
Що дихаємо, майже як живі.
Так... ми, мабуть, ті самі херувими,
Що крила загубили у траві.
У наших жилах кров іде по колу.
Байдужим ритмом стукає у груди.
П"ємо холодне пиво, теплу колу...
Ти знаєш - ми також, напевно, люди!
І, ніби пси, прив"язані до буди,
Сторожим - кожен свій примарний Світ.
Закохані в свою "свободу від" -
Серця не вбережемо від застуди...
Ми - демони, посаджені за ґрати.
В одній неволі - та, на жаль, нарізно...
Ти знаєш - жити краще, ніж вмирати...
Та ми це зрозумієм
надто
пізно...
2011.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319753
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.03.2012
автор: Luna Ravenheart