На перший погляд, той столик у кафе був втіленням банальності. Його стільниця була дешевою імітацією чорного мармуру, який мимоволі навіював думки про вічне. Коли відвідувачів не було, холодна поверхня віддзеркалювала немічно-жовтаве око світильника у стишено – інтимній атмосфері економ – класу. Він стояв у такому місці, що особливою популярністю не користувався, і споглядання світильника, який стабільно зображав місяць вповні, було його єдиним заняттям. Він досконало вписувався в атмосферу кафе, зливаючись з оточенням настільки,що цей столик помічали, коли ненароком спотикалися об його по-тюленячому вигнуті ніжки. Він не був амбітним і вмів чекати. Та чи був у нього вибір?
Ранок минав для нього у поступовій зміні кольорів від всепоглинаючої темряви до відблисків сонця на прозорій поверхні фужерів, які безпомічно висіли догори ніжками у барі. До полудня летаргічну тишу порушував лише приглушений пластиковими вікнами шум вулиці. Потім приходила господиня, офіціантки та кухарки, і очікування перших клієнтів проходило у неспішних розмовах на глобально непохитні теми: телевізор, ціни, гроші, діти, схуднення, всі чоловіки…
З настанням вечора все повторювалося з усталеною непохитністю і передбачуваністю: гарячі донця безликих тарілок зі стандартними стравами, блюдця, на яких остигали втомлені чашки кави чи чаю, пляшки з холодильника, крихти, зім’яті серветки. Столик рідко виринав із глибин медитування, викликаючи німу заздрість товаришів по цеху, тому що його займали чи не в останнім. Та коли, нарешті, наставала його черга, він мляво виконував свої функції, не вникаючи в суть того, що відбувалося навколо. До нього долинали уривки розмов, не залишаючи слід у свідомості, все було стандартним і одноманітним.
Та пара чимось порушила усталений хід речей, і столик навіть не зрозумів, що ж примусило його виринути з глибин байдужості. Все було як завжди: відсунуті стільці – офіціантка – замовлення – дві чашки кави – розмова… Так, саме розмова була тією голкою, яка холодною болючою точкою вжалила застиглі глибини свідомості столика. Він почав прислухатися. Столик не розумів слів, та це, врешті, для нього не було важливим. Розмова нагадувала гру у пінг-понг: репліки скакали від юнака до дівчини холодним невагомим м’ячиком, та столику здавалося, аби вони впали на його псевдомармурову поверхню, то розбилися б на сотні гострих льодяних скалок. Столик раптом відчув, як боляче було тим двом, чиї стосунки розламувалися зіткненням особистостей, де під безладними осколками амбіцій, непорозумінь, враженого самолюбства щезало все те яскраве, палке, пристрасне, що колись штовхнуло їх одне до одного. В якийсь абсолютно нетиповий для себе момент столик усвідомив, що віддав би все, аби ця пара не розлучилася. Розмова досягла тієї точки, за якою больовий поріг був перейдений для обох, і першою не витримала дівчина. Вона встала, відштовхнувши стілець і вхопивши з його спинки сумочку, повернулася до виходу. Столик зрозумів, що лише втручання дива допоможе вижити коханню в зіткненні вражених самолюбств. Якби у нього було серце, воно б стиснулося від драматизму моменту. Що він міг вдіяти, як міг завадити їй піти, цей не дуже популярний столик у дешевому кафе? Та раптом дівчина спіткнулася об по-тюленячому вигнуту недоладну ніжку, і рука хлопця автоматично підтримала її. Цей дотик примусив їх поглянути в очі один одному, і столик відчув те, що люди розуміють під виразом «полегшенням зітхнув». Він побачив, що той погляд, який тривав якісь долі секунди, щось дійсно змінив. Хлопець відпустив руку дівчини, та вона не пішла, а, хвильку провагавшись, знову повісила сумочку на спинку стільця і сіла. Вони мовчали, та навіть столику було зрозуміло, що слова тут були зайвими.
З кафе вони вийшли разом, і якби столик знав слово «щастя», то саме так він описав би свої почуття.
Через кілька місяців вони одружилися. Люди дуже часто не здогадуються, яку роль у їхньому житті можуть відігравати недоладні, по-тюленячому вигнуті ніжки не дуже популярних столів у пересічному кафе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320132
Рубрика: Нарис
дата надходження 08.03.2012
автор: Анжелочок