Ти вже не раз мене кидаєш поміж світу.
Посеред пристані, де ходять кораблі.
У тебе сонце у душі, а в мене літо -
дощем чи спекою стирає із землі...
Я так хотіла б посміхатися ненаграно...
Не засинати під шепіння мп3.
Хоча кохаю, та напевно маски зірвані, -
і мрії в попелі, і ти тепер не ти...
Вже в соте пристані відправлять екіпаж...
А в моїй гавані ніяк ще не розтане.
Чи то ти вигаданий, чи, може, міраж?
Чекаю вічністю, а серденько все в"яне..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320191
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.03.2012
автор: Ліна Біла